Read by Yuri Vynnychuk Online

«Танго смерті» – це роман про Львів 30-их років. У творі йдеться про долю чотирьох повстанських родин: української, німецької, польської і єврейської.Манеру Юрія Винничука можна миттєво упізнати, настільки вона відрізняється від усього, що для нас звичне у нашій літератур. Але манера письма у цьому романі – це також і новий Винничук із захоплючим сюжетом, в якому є і пошук«Танго смерті» – це роман про Львів 30-их років. У творі йдеться про долю чотирьох повстанських родин: української, німецької, польської і єврейської.Манеру Юрія Винничука можна миттєво упізнати, настільки вона відрізняється від усього, що для нас звичне у нашій літератур. Але манера письма у цьому романі – це також і новий Винничук із захоплючим сюжетом, в якому є і пошуки давнього манускрипту, і таємниця «Танга смерті», яке виконували в’язні Янівського концтабору у Львові. Це книга, яку мовби не читаєш, а живеш у ній....

Title :
Author :
Rating :
ISBN : 16116757
Format Type : Hardcover
Number of Pages : 379 Pages
Status : Available For Download
Last checked : 21 Minutes ago!

Reviews

  • Lada Moskalets
    2019-03-07 04:25

    Хороша популярна література, яку у нас здебільшого надто серйозно сприймають (і як наслідок - надто багато від неї очікують) через історичне тло подій. Насправді, попри назву, попри всі національні бурі 30-х та воєнні 40-х, загальний дух книжки досить веселий та трохи по-абсурдному іронічний, з цікавим заплутаним сюжетом і пропрацьованими деталями мови чи побуту. Львів минулого виглядає місцем, де з тобою могло трапитися більше всього - кумедного, сумного чи фантастичного (як от бібліотека Оссолінеум, де попід стелею лабіринтів книгосховищ клубочиться туман, а книжки з часом дичавіють і можуть тебе атакувати). Львів сучасний - нормальний і спокійний, аж занадто, люди загрузли в міщанському існуванні, від якого тільки деякі пробують втекти у вивчення мертвих мов чи інші ескапістські заняття. Жіночі образи (особливо головних героїнь), на жаль, виглядають як сексуальна фантазія - з пишними персами, налитими вустами і тому подібним, але воно дуже в дусі Винничука і, в принципі, в канонах жанру.

  • Elena
    2019-02-24 01:16

    "З самого малечку я сприймав і вбирав у себе Львів за запахами, їх безліч, і за ними можна розпізнати пору року, навіть не виходячи з хати і не визираючи з вікна.""Десять днів оборони Львова не так уже й багато, але цього терміну було цілком достатньо, аби попадали цілі держави. За 5 днів німці захопили Голландію, а ще за 5 — Бельгію і Францію, за 7 днів було зламано опір Югославії, за 4 дні німці сягнули польсько-совєтського кордону на півночі Польщі, за 10 днів улітку 1941 р. вони зайняли всю Західну Україну, а ще за 10 — вийшли на береги Дніпра.Але за 10 днів так і не зуміли захопити Львова. Львів уперто боронився і боронився б далі, якби на поміч німцям не підійшли зі сходу несподівані союзники.""Львів поставав перед ним у зовсім новому світлі, невідомому і казковому, тепер, гуляючи тими вулицями, про які була мова в рукописі, він зупинявся і уважно роззирався, намагаючись упізнати щось із того, про що довідався. Інколи до його вух долинало звучання львівської говірки, він відразу зупинявся і шукав очима, хто б то міг бути, але то було лише кілька слів або одна-єдина фраза, кинута в плин розмови, і він розчаровано йшов далі, виловлюючи очима нові й нові об’єкти. З особливою насолодою пірнав у вулички, які раніше проминав, не зупиняючи на них погляду, оглядав будинки, кожне подвір’я, дивився на вікна й на вазонки на підвіконнях, мовби намагаючись відшукати бодай слід старого Львова, того зниклого світу, який уже ніколи не повернеться, бо не повернуться й ті, хто його покинув.""...і його починав манити той дивний світ, який пропав безвісти разом із людьми, що його населяли, запався у глибини часу, немов Атлантида, а коли випірнув знову, то вже виглядав інакше, втративши усі ті барви, звуки і запахи, які панували тут колись, уже їх ніхто не відродить, хоч би і як намагався." Останні дві цитати слово в слово описують враження, які справив на мене роман Винничука, з'явилася ностальгія за тим, що я ніколи не бачила, за Львовом 30-х років.

  • Halyna Berezyuk
    2019-03-09 23:09

    Чудова книжка. Збережу тут собі і рецензію Є. Станісевича http://litakcent.com/2012/09/27/pevno...Євген Стасіневич:Певно, найкращий роман останніх роківЮрій Винничук. Танго смерті. — Харків: Фоліо, 2012Юрій Винничук написав бозна яку за рахунком книгу. І то не збірку оповідань чи історико-белетристичний нарис, і то вже точно не літературну містифікацію, а таки роман. Можна було б написати останнє слово з великої літери, але кращим він від того не стане. Бо ж куди краще? Воно, певно, що і заголовок вже тенденційний, але для мене майже очевидно, що це ще й вершина творчості Винничука. «Танґо смерті». Про нього ми ще не раз почуємо в цьому літературному сезоні. Та давайте про все по порядку.Як каже пан Юрій, він писав цей роман вісім років. І йому віриш, бо ж ту працю добре видно. «Танґо смерті» — про міжвоєнний і воєнний Львів, Вавилон ХХ століття, що в ньому приятелюють четверо хлопців: українець, поляк, єврей і німець, чиї матері – вдови воїнів, розстріляних під Базаром. Вони батярують, закохуються, багато регочуть і швендяють рідним містом, шукають роботу, але – і себе також. Вони дорослішають тоді, коли Європа вже приречена. І на зміну тяжкому вивченню їдишу і такому трагікомічному вступу в ОУН прийдуть труднощі значно серйозніші – перші совіти й німецька окупація, війна і неможливе здавалось би на цих теренах Шоа.І це ж лише одна лінія роману. Інша оповідає про 1980-ті роки і пізніше, про інший Львів, у якому живе і працює дослідник мертвої арканумської мови зі своїми проблемами і клопотами. Доля зведе його з єдиним уцілілим із тої четвірки – Йосипом Мількером, одним із авторів «танґа смерті», що його виконували в сумнозвісному Янівському концтаборі, і між ними виявиться значно більше спільного, ніж могло б здатися на перший погляд.Взагалі, чи не найцікавішим тут є спостереження за тим, як відбувається розгортання ідеально темперованого сюжету, якщо хочете, поетикально-стильова зміна, як змінюється атмосфера й тональність оповіді, її плоть і кров: на зміну Великому Князівству Балаку (саме так назвав Галичину Анджей Хцюк) прийде реальність Янівського концтабору, і замість торгувати всім на світі на Кракідалах люди посунуть після втечі перших совітів до в’язниць, набитих їхніми закатованими родичами. Віртуозність Винничука, який змушений виламуватися з такого природнього і затишного для себе світу Львова історичних анекдотів і гомеричних курйозів, аби показати його загибель, вражає не менше за ті речі, про які він веде мову. Змінюється не лише лексика чи рівень драматизму – автор перед наші очі витворює картину западання цієї Атлантиди в найтемнішу темряву. І таке спостерігання не може не зачаровувати.Винничук своїм романом ставить огром неприємних питань перед нашою літературою та її, якби то краще сказати, функціонерами. «Танґо смерті», звісно, не лише про трагедію галицького єврейства, не лише про Голокост як такий. Але саме ця тема займає, хай і не в перерахунку на сторінки, та все ж одне з ключових місць, є каталізатором розгортання головної інтриги. І взагалі – Винничук оповідає про Шоа саме на території України. Тепер питання – хто ще це робить тут, кому ще на цьому важить? «Музей покинутих секретів» до уваги не беремо, там ця тема побіжна. Взаправду важко згадати хоч один текст, що вийшов за часів незалежності (та й не лише за них!), де б трагедія Голокосту займала чільне місце.Це що – ознака травми, небажання проговорювати те, що хочеться назавжди забути? Відсутність зацікавлення за терміном давності? Та про ОУН-УПА пишуть (та ж Матіос), «Залишенця» теж маємо. Але чи є хоч один пристойний роман про війну як таку, за виключенням створеного в часи торжества соцреалізму? Огляд світової літератури з усією очевидністю свідчить, що одні з найцікавіших і найплідніших художніх пошуків нерозривно пов’язані саме з темою воєнних катастроф як часу, що з нього бере початок геть інша Європа, геть інше усвідомлення природи людини. Тут і «Аустерліц» геніального австрійця В. Г. М. Зебальда, і сучасна класика «Благочестиві» французького американця Джонатана Літтелла, де більшість подій відбуваються на східному фронті (Львів, Харків, Бабин Яр), і «Книжковий злодій» австралійця Маркуса Зузака. Та й Ельфріда Єлінек («Діти померлих») і Герта Мюллер («Гойдалка дихання») пишуть про те саме. І це першорядні тексти останніх десяти років. Голокост тут не є самоціллю, це привід і можливість піти в глибини – глибини природи суспільства, європейської цивілізації, ключових філософських категорій, узагалі – всього людського. Можливість знайти відповіді, принаймні, пошукати їх. В Україні ж досі було мовчання. Тому це зайвий стимул придивитися до «Танґа смерті» пильніше.Герої Винничука – ці четверо чарівних міґлянців – не стільки стереотипні представники своїх народів, скільки квінтесенція молодості як такої, і сповна важать лише разом – Орест Барбарика, Ясь Білєвіч, Йосько Мількер і Вольф Єґер. Вони настільки живі й блискучі в повноті свого існування, що їм віриш беззастережно, навіть коли їхні походеньки вже занадто нереалістичні й уявити таке годі. Вони ідеальні провідники тим світом. Саме вони переконують у потребі його реальності настільки, що на львівських фотографіях тих часів несвідомо починаєш шукати саме ці обличчя. Навіть якщо такого Міста ніколи не було, воно мало би бути, і тепер воно є. Взагалі, про категорію реалізму в цьому тексті варто говорити окремо.Як відомо, саме повернення реалізму, хай не класичного, не взірця ХІХ століття, є тією тенденцією, що вже не один рік спостерігається у всій світовій літературі. Постмодернізм програв, як видається, і як би химерно це звучало, саме реалізмові. Так йому і треба. Такі тенденції близькі й українській літературі. Та ніколи вони не були близькі Винничукові. Містифікатор і фіґляр, фантазер і фантаст, у цьому романі він береться за, здавалося б, ті епізоди української історії, що найважче дані в своїй оголеній реальності. Але й тут Ю. Винничук залишається собою: він настільки вдало балансує на тонкій межі між можливим і вигаданим, що присікатися до тексту можна хіба що в кількох моментах. Особисто для мене, приміром, розділ, де Орцьо Барбарика мандрує Оссолінеумом (Бібліотекою Стефаника) видається немов позиченим із «Мальви Ланди», немов це Бумблякевич продирається сміттяркою в пошуках коханої. Тобто написано талановито, але якось вторинно й не до ладу саме тут. В усьому іншому – майстерно прорахована збалансованість: якщо розділи присвячені міжвоєнному і воєнному Львову чим далі, тим більше вилущують із себе будь-які натяки на неправдоподібне, то в «сучасних» розділах процес майже дзеркально зворотній.І тут уже не оминути розмови про головну інтригу. Впевнений, що для когось саме природа винничукової інтриги стане чи не головним моментом критики роману загалом. Якщо ця критика стосуватиметься того, як ця інтрига розгортається, функціонує в тексті, як автор її виписує й обставляє, то, може, я й погоджуся: часто ця конструкція виглядає надто громіздкою, малорухливою і багатослівною, їй не вистачає легкості та стрункості. Надто багато енциклопедичних знань енциклопедично же й поданих. Середньовічний латинський переклад арканумського тексту, сам арканумський текст, давні арабські відповідники цим текстам, талмудичні вчення, езотеричні викладки… Нічого аж такого невдалого, але й філігранним витвором це не назвеш. До того ж, зловживання цим набридлим до оскомини прийомом із манускриптами, в яких є відповідь на головні питання людства. Це ми вже бачили і в більш вдалих варіантах (Еко, Норфолк), і в більш графоманському виконанні (Пірс, Перес-Реверте). А ще ж достоту затерта тема із переселенням душ…Та якщо говорити про саму природу інтриги «Танґа смерті», про вочевидь містичне її забарвлення, то тут усе значно складніше і доцільність цього я готовий відстоювати до останнього. По-перше, велика перемога Винничука-оповідача в тому, що ми буквально до останнього(!) слова не розуміємо авторської, сказати б, конвенційності, не можемо вгадати, у що врешті це виллється – рознесення містичної складової на друзки й тріумф Реальності над Фантазією (як це, приміром, відбувається в романі Дмитра Бикова «Виправдання»), чи, все ж таки, в авторську пропозицію, що суперечить буденному й загальновідомому. Стовідсоткової впевненості у суті авторського задуму бути не може, але очевидно й те, що Винничукові йдеться все ж про друге. Реальність, що колись явила себе такою непереборною і апокаліптичною в своїй незворотності, має поступитися своїми позиціями. Якщо було можливе Таке (Шоа), то чому неможливо уявити собі й альтернативу цьому? Чому принаймні в тексті роману людей того назавжди втраченого краю не слід спробувати врятувати бодай у якийсь спосіб? І Винничук їх рятує. Він дає їм можливість не залишитися назавжди попелом у землі львівських лісів. І от під таким кутом зору інтрига постає в усій потужності свого смислопороджувального й етичного потенціалу. В такому світлі ця інтрига рятує твір від пересічної містичності і стає можливістю спасіння для тих, кому спастися не судилося. І вже «танґо смерті» стає передвісником не смерті, дикої і беззаперечної, а чогось геть іншого, незбагненного, але такого потрібного.Це той випадок, коли ще в середині тексту ти віриш, що автор отямиться і під кінець тексту таки намалює адекватну картину того, що відбулося. А вже під кінець ти сам щосили хочеш, аби твої далекі від звичайної логіки припущення збіглися з тим, як вирішив автор. І ось такі переживання за долю героїв, щире небажання дочитувати через можливість «несвого» фіналу, на моїй читацькій практиці траплялися геть рідко.Територія колишніх імперій свого Нюрнбергу так і не побачила: тоді переможців судити було неможливо, потім це все якось розпорошилося, підзабулося й утратило первинну гостроту. Винничук нагадує, а для когось і відкриває, історію, без якої годі осягнути сучасний стан справ у суспільстві. Він живописує ту ментальну прірву, що одразу ж явила себе після вступу радянських військ до Львова в 1939-му, і ту набубнявілу кров’ю пустку, що полишили вони після відступу у 1941-му. Він дає помацати ту атмосферу ненависті, що спричинила таке радісне вітання німців у 1941-му, а пізніше – масовий вступ в УПА, єдину можливість помститися і врешті відстояти гідність. Винничук жодним чином не моралізує – він демонструє. Тож навіть у світлі таких міркувань цей роман, на противагу відсоткам дев’яноста сучасних художніх текстів, ніяк не вдасться назвати необов’язковим.Так, Винничука є за що й покритикувати. Можна сперечатисьз автором щодо доречності фігурування в тексті Андрія Куркова і взагалі всієї турецької лінії. Щодо не аж такої потреби в розробці теми із працівниками СБУ. Взагалі, щодо певного відсотка непотрібного і суперечливого з погляду загального задуму в тих розділах, де йдеться про дослідника Яроша і Львів 80-х-90-х-2000-х. Про те, що злегка баналізує, занижує рівень тексту. Але, повірте, на тлі загального ефекту, що його справляє роман, на тлі переживань після його прочитання, це дрібка, що важить украй мало. До того ж, саме нині відбудеться приголомшлива кульмінація роману, і вже це є виправданням тим невеликим огріхам.Я не можу назвати новий роман Юрія Винничука геніальним. Та й чи це потрібно? Це, вочевидь, ознака ще одної травми, ознака хворобливої літературоцентричної нації, для якої існує лише геніальний твір, або ж – масова література. Третього не буває. Насправді ж, ні, існує, це доводить весь світовий літературний процес узагалі й «Танґо смерті» зокрема. Роман пречудовий і етапний для української літератури, свіжий, винахідливий і потрібний. А геніальних шматків у ньому стільки, що хтось не спроможеться за все життя створити схоже. Тому і цитувати його марно – треба буде постати перед тяжким вибором між «фест» і «люкс». Роман слід читати від початку і до кінця, за невеликий період часу, бажано дні за два. Щоб була можливість ним посмакувати. І добряче пореготати, так-так, саме пореготати, а не посміятися, бо попри все – це й до біса смішний роман. Чого лише вартує робота головного героя в поховальній конторі.Я давно і щиро чекав на великий роман. Та Винничук усе одно здивував. І приголомшив. Його слід берегти. Він у нас такий один.

  • Vladyslav Ieliashevskyi
    2019-03-01 02:13

    Як і писав раніше, то після останньої сторінки були доволі двоякі відчуття. Спочатку історія доволі повільно розкочегарювалась, але значна кількість цікавих фактів про Львів тих часів тримала в тонусі (я ба навіть усвідомив, що не так вже й добре володію ґварою - боюсь уявити, що буде коли хтось з Києва почне читати, то ж буде фиртик!). В той час коли вже думав, що не буду дочитувати, трапився один момент (spoilers, sweetie!), який змусив дочитати до кінця. І не пошкодував. Якщо відкинути фантасмагоричну складову - то виходить цікавий історичний роман. Якщо дивитись на вище згадану складову - то вільна адаптація дитячих марень (а чому б їм і не бути?).Цікава й кількість алюзій на інші твори автора, я більше ні в кого такого не зустрічав, як у Винничука.А ще, як можна було не звернути увагу на фрагменти зображень з Манускрипта Войніча, які передували кожній главі роману? Хіба, не знати, звідки вони *хе-хе*Видавництву "2" за те, що пояснення усіх слів винесли на останні сторінки. Це дууууже не зручно.P.S: Рекомендую читати до, або ж після, роман Станіслава Лема "Високий Замок".

  • Тетяна Савченко
    2019-03-23 00:32

    Всі ці антології, львівські байки та легенди, книги оповідань було цікаво читати... Але завжди брав жаль за більшим, хотілось чогось такого, як "Мальва Ланда": фантасмагорії, смачної лексики, поєднання низового і драматичного, водночас кумедних і героїчних персонажів, блукання просторами й лабіринтами, де кожне нове нашарування чудернацькіше за попереднє.Нарешті це "щось" з'явилося. Дуже-дуже круто.Тільки обіцяний письменник Курков там як не приший кобилі хвіст.

  • Roman Seliverstov
    2019-03-24 02:28

    Реінкарнація душі в тіла нащадків... На вулицях Львова молода скрипалька грає танго, яке звучало перед стратою вязнів Янівського концтабору в часи Другої світової війни. Люди, в тіла яких "поселилися" душі страчених, зачувши цю мелодію, захворівають на роздвоєння особистості. З одного боку, вони залишаються самими собою, з іншого - вони пригадують усі подробиці "свого" минулого життя.Чудовий твір про довоєнний, воєнний і сучасний Львів, насичений гумором і трагізмом.

  • Oksana Ryzhkova
    2019-03-04 23:07

    Дуже захоплива книжка. Тримає з першої і до останньої сторінки. Море цікавих історичних фактів. Дуже сподобалась.П.С. Тим, хто не зі Львова, спочатку буде важко відчути колорит мови, але не лінуйтесь заглядати у словничок в кінці, отримаєте непідкупну насолоду від читання і відчуття справжності і причетності до подій.

  • Oles Berezhny
    2019-02-26 23:18

    Perhaps, one of the best books in Ukrainian. Definitely, one of my favorite Ukrainian books of modern times, if not my most favorite one.

  • Iryna Khomchuk
    2019-03-19 22:09

    Я знову потрапила на гачок прочитаних перед книгою відгуків-рецензій-оцінок. Вже багато разів обіцяла собі не брати близько до серця чужих вражень, але все ніяк не можу виконати обіцянки.Як найчастіше буває в таких випадках, я, начитавшись рецензій, очікувала чогось такого-такого-такого (!!!), що, як і заведено з очікуваннями, отримала легке розчарування. Ні, книга хороша, чесно, просто... мабуть, ще раз пообіцяю собі не транслювати на себе чужих вражень))Отож, про книгу. Це така дивовижна суміш реальності й фантастики, вигадки й правди, бажаного й дійсного, що просто диву даєшся, як авторові вдалося те все так органічно поєднати докупи. Проте, коли згадати, що автор - Винничук, той, що написав "Мальву Ланду", то дивуватися перестаєш... Ота чарівна бібліотека мене так затягнула)) Певно, не мене одну)) А таємниця музики, котра дарує безсмертя, як вам? А нитка, що пов'язує давно зниклу цивілізацію й сучасність? Гарно виплетена, з такими вузликами, об які чіпляєшся й думаєш, думаєш... А детективний сюжет вам сподобався? Власне, я відразу допетрала, що душі героїв мають зустрілися, цікаво було, хто в кому оселився... А який характерний і живий-живий у книзі Львів! А мова - смачна, жива, аж голоси чути було!..Але хвалити всіма схвалену книгу трохи нудно, можна, я трохи поприскіпуюся? Наприклад, до бородатих старезних анекдотів, вплетених у розповідь як реальні події. Мабуть, вони таки траплянися насправді, бо більшість анекдотів взяті з життя, але я не знала, чи то сміятися в тих місцях маю, чи знизувати плечима. Не можу не прискіпатися і до гострого питання трусів. Це так по-Винничуківськи, справді, але мені щось оті голі дупці зайві трохи)) По-Станіславськи хочеться заявити "не вірю!" героям-УПАівцям, які об'єднали українську, польську, німецьку та єврейску нації в спільній потузі боротьби проти російських загарбників. Ні, в житті воно всяке бувало, вірю, але от тут подібна ситуація вигладає дещо штучною в розрізі сучасних політичних перипетій...Втім, це мої, й лише мої враження, не вірте їм, а краще почитайте книгу й складіть свої)) А роман мені дуже сподобався. Особливо посиланням до історії, якої ми достеменно вже й не знатимемо, але до цього варто прагнути. І якщо у купах брехонь, замовчувань і вигадок комусь десь вдається відкопати зернинку правди, то це вже - велика данина пам'яті сотням тисяч тих, кого жерна історіїї перемололи майже безслідно... Як отих чотирьох книжкових друзів. Як моїх прадіда й дідів. Як ваших дідів-прадідів...

  • Katia N
    2019-03-16 02:12

    Трогательный роман, написанный очень богатым красивым языком и на пересечении жанров. Чем-то напомнил мне "Мастера и Маргариту". Может, кто-то не согласится, и фабула другая… Но много параллелей. Особенно - владение юмором. Когда в исторической реальности того времени зло - настолько масштабное и жуткое, что уже не поддается осмыслению иначе как абсурд. И тут фантасмагория и юмор работают лучше, чем что либо другое. В некоторых местах я просто смеялась в слух. Но в других сложно сдержать слезы.И, конечно, это - гимн предвоенному Львову, целому миру с его людьми, местами, речью и запахами, который бесповоротно исчез почти в одночасье, как Атлантида. Читая такие книги понимаешь еще больше, почему для всей Восточной Европы, и особенно западной Украины, Прибалтики и Польши, все советское: люди, солдаты, идеология, насилие, пришедшие в их страны в 39 году, ничуть ни лучше, а во многих случаях даже хуже фашизма. Разница только в том, что немецкий фашизм был уничтожен. Немцы, даже следующие поколения, каялись и жили с комплексом вины. А вот вся эта гэбэшная мразь прочно укоренилась на одной шестой части земли почти на генетическом уровне, и всплывает на поверхность с периодичностью раз в 20 лет. И покаяния никакого похоже не предвидится. Но все равно хочется надеяться. По крайней мере, неизбежно границы этого зла отступают на восток.Возвращаясь к роману, в нем нет большой политики. Просто жизнь людей на фоне. И есть мистическая составляющая, которая добавляет надежды.Я читала на украинском, и, не уверена, как это будет читаться на русском или другом языке. Я не говорю, что это невозможно перевести, но переводчик должен быть очень талантливым.

  • Юля Білоус
    2019-03-21 20:24

    чудовий Львів, цікавий сюжет, багата львівська говірка, трохи реального, трохи історії, трохи містики))) Винничику, як завжди, вдалося так розказати про Львів, що я ніби там сама прогулялася. АЛЕ...але, разом з тим, книжка важка, хоч і читалася легко: я трохи заплуталася в героях і оті кілька сторінок про війну... чи то так дуже вже реалістично пан Винничук те все описав, чи то через напружений стан в Україні... чесно, я сплакалася і спати не могла... але ж книжка така і має бути, правда? прочитане має витягувати всі емоції наверха?І ще дуже цікава ідея реінкарнації душ. Я от завжди думала, що це було би жахливо цікаво дізнатися, ким ти був в минулому житті і памятати все, що зажив в своєму попередньому втіленні, але після "Танго смерті" моє бажання знати про поредні життя змінилося на протилежне - знання попереднього життя це ж не тільки знання всього доброго і світлого, що з тобою було, це ж також і знання того, як ти помер. А якщо ця смерть була надто жахливою? Як жити потім з відчуттям і памяттю того як ти помер? Як на мене - це жахливо...У кого нерви міцніші і хто має здатність не дуже перейматися прочитаним - раджу прочитати

  • Olena Pozniak
    2019-02-24 03:31

    Книга-відкриття цього року серед художньої літератури. Читала запоєм і водночас не хотіла, щоб закінчувалась. Львівська говірка,досить незвична для дівчини з Півдня України, описи довоєнного Львова, в яких намагалась впізнати знайомі місця, сюжет достатньо заплутаний, щоб зацікавитись, і водночас зрозумілий, щоб цю цікависть впродовж читання не згубити. Однозначно після прочитання Львів став для мене якийсь по-своєму рідний, може, тому, що почала читати саме там?!

  • Lily Vovchak
    2019-03-07 01:20

    це перша книжка Винничука, що потрапила в моє поле зору по референції найближчих друзів.жива мова, контрасти довоєнного та воєнного Львову, переплетені у часі долі кількох головних героїв - той водоворіт, що захоплює і не дає спокою, поки не дочитаєш до кінця. однозначно рекомендую.

  • Mariya Zayets
    2019-02-20 21:21

    I was a bit difficult in the beginning because of specific language and detailed descriptions. But once I get used to it the book turned out to be very engaging. It gives a great insight into historical events in Lviv with a peculiar mysterious tweak to it.

  • Tytar
    2019-03-04 20:15

    чекав на щось більше. місцями дуже гарно, особливо там де описувався повоєний львів, а місцями неможливо читати. відчуваєтосі що писав підстаркуватий обділений любов'ю дядько. жаль що це максимум, що може українська література ЗАРАЗ

  • Elena Semenchuk
    2019-02-28 03:12

    Мелодія роману переносить до довоєнного Львову, який можна почути і побачити завдяки майстерності описів автора. Неймовірним чином в ньому перемішуються яскраві жарти, біль, горе, надія, любов, історія і сюрреалізм.

  • Dimitri Gorchakov
    2019-02-28 02:06

    A really exciting, thought-provoking and... entertaining book. Especially to be noted are some allusions to the contemporary political reality of Ukraine :) Highly recommended.

  • Christina
    2019-02-27 00:23

    Дійсно хороша книга. Львів'янам особливо рекомендую.

  • Oleksa
    2019-02-22 01:06

    Чудова суміш жанрів, ідей та сюжетних ліній.Завдяки таким книгам не соромно через сучасну українську літературу.

  • Оксана Сергієнко
    2019-02-23 01:19

    Книга, яку я неодммінно перечитуватиму

  • Nazariy Zanoz
    2019-03-13 02:33

    3,75.

  • Eugene Taviv
    2019-03-17 20:22

    http://eng.crimeantatars.org/article/...